Державного службовця можна звільнити у зв’язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування з припиненням державної служби. Такий механізм передбачений законодавством про державну службу. Він безпосередньо полягає у тому, що якщо чиновник не справляється із своїми посадовими обов’язками, то протягом випробувального строку його звільняють.
Винахідливі клерки Мін’юсту придумали оригінальний спосіб як обійти законодавчі норми з подальшим поверненням і «поновленням» на посаді – банальне і свавільне скасування попереднього наказу. Це реальний «шедевр» сучасного українського Мін’юсту.
Попри помпезні та декларативні заяви очільників Мін’юсту щодо «кадрового оновлення» та призначення людей «не з системи» в органи юстиції, ми спостерігаємо тотальне повернення старих і «досвідчених кадрів» передпенсійного віку (чи із «мєнтовським» досвідом роботи) в систему юстиції у досить незвичний спосіб – елементарного ігнорування положеннями законодавства про державну службу.
У 2017 р. за дивних обставин на посаду першого заступника начальника ГТУЮ у Львівській області був призначений Роман Мазур, екс-очільник міського управління юстиції. Стосовно нього було багато запитань як щодо управлінських, так і професійних якостей, а також багатолітнього і неоднозначного «досвіду» роботи в структурі. Адже, не спромогтись, будучи головою ліквідаційної комісії, ліквідувати міське управління юстиції чи належно передати реєстраційні архіви міської юстиції – свідчить про елементарну невідповідність і непридатність займаній посаді.
Зрештою, наказ Мін’юсту «Про звільнення» від 02.02.2018 р. № 355/к чітко передбачав звільнення із припиненням державної служби у зв’язку з невідповідністю займаній посаді.
Але через майже 2,5 місяці, а саме 18.04.2018 р. Мін’юст видає інший наказ – «Про скасування наказу» № 1506/к, яким безпосередньо скасовує попередній наказ про звільнення. Без жодних юридичних обґрунтувань і підстав.
Очевидно, що звільнений чиновник у незаконно і завідомо нелегітимно повертається на своє робоче місце.
Але яка ж ціна такого «повернення»? Які ж мали бути «аргументи», щоб «шедеврально» скасувати наказ про звільнення? Чи не містять такі управлінські рішення елементи кримінального злочину?
Чи не видається клеркам Мін’юсту, що такою творчою винахідливістю вони підривають не те що авторитет міністерства, а й самої державної служби загалом?