Юридичні консультації

Загравання з публічністю, або Хто така «громадськість» і з чим її «їдять»?

Громадські та правозахисні активності
05.07.2014
Нині громадськість може все. Схвалювати ініціативи чиновників, просувати власні напрацювання, критикувати пропозиції іншої громадськості, навіть лобіювати призначення на певні посади своїх лідерів або «тролити» поганих чиновників. Радитись із нею — це підкреслювати демократичний та відкритий характер прийняття рішень. Але хто ж вона, ця громадськість?

Що означає бути громадськістю?

Спробуємо насамперед з’ясувати: чи можуть себе називати громадськістю громадські лідери або кілька кабінетних (диванних) експертів, група вічно не задоволених маргіналів чи політичні угруповання? У законодавстві ви не знайдете відповіді на таке, здавалося б, просте запитання. Та й узагалі в законодавчому масиві відсутній комплексний підхід до розуміння цього поняття. Натомість спостерігається непослідовність у регулюванні, відсутність однакового застосування норм.

Більше того, на хвилі революційних настроїв «громадськість» дедалі частіше фігурує в нових законопроектах як суб’єкт певних прав. Особливо в контексті відновлення довіри до судової влади. Громадськість наділяється правом висувати своїх представників до різних органів чи комісій, які мають повноваження контролювати суди, проводити добір претендентів на мантії чи притягати до відповідальності суддів.

Згадується про обов’язок органів влади «інформувати громадськість» або «залучати громадськість» й у понад 20 чинних нормативно-правових актах. Хоча або взагалі не розкривається механізм реалізації цього обов’язку, або це зроблено зовсім неоднозначно.

Так, «інформування громадськості» в законодавстві переважно зводиться до повідомлень у ЗМІ про діяльність органів публічної влади чи їх посадових осіб. А «залучення громадськості» розуміється як урахування органами публічної влади під час підготовки нормативних актів або програм зауважень і пропозицій, які висловлюють громадські об’єднання чи громадяни. Це власне і є однією з можливостей участі громадян в управлінні державними справами. Але за якими критеріями визначати: чи належно й адекватно поінформовано, чи достатньо й грунтовно залучено громадськість?

Розглянемо як приклад ст.1 закону «Про культуру», в якій дано визначення поняття «культурно-мистецька громадськість». До неї відносять митців і працівників закладів культури, інших працівників, об’єднаних у професійні творчі спілки, національно-культурні товариства. Тобто без винятку всіх тих, хто працює у сфері культури, — від чиновника до громадського активіста.

В ст.11 закону «Про виконавче провадження» взагалі виокремлено поняття «громадськість за місцем проживання». У законі «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» (ст.8) ідеться ще й про «громадськість за місцем служби або роботи особи». А відповідно до Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля (затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 18.12.2003 №168) громадськість — одна або більше фізичних чи юридичних осіб, їх об’єднання, організації або групи, які діють згідно з чинним законодавством України або практикою.

Цікаво, що публічність неурядових громадських організацій у розумінні ст.3 закону «Про громадські об’єднання» означає, що «громадські об’єднання інформують громадськість» про свої мету (цілі) та діяльність. Але чи не є такі об’єднання частиною самої громадськості? І яким чином вони мають здійснювати таке інформування?

То хто ж така громадськість? Винятково громадяни чи, може, і громадяни, і юридичні особи? Чи це лише так звана професійна громадськість — фахівці в певній галузі, або, як їх ще називають, експерти? А якщо так, то що має зробити особа, аби вважатись експертом? Може, «громадськість» — це обов’язково формалізований суб’єкт? Як у такому разі органу влади знайти й залучити цього суб’єкта до державного управління?

На передовій суспільства

Як подає Великий тлумачний словник сучасної української мови, громадськість — це «передова частина, передові кола суспільства». Отже, словник акцентує увагу на «передовому» характері й фактично звужує таке широке поняття (широку громадськість) до кола «передових». А хто ж вони, ці «передові» локомотиви?

Із цього приводу існують різні думки. Одні особи стверджують, що громадськість — це будь-який авторитетний член однієї з багатотисячних громадських організацій. Інші — що це відверто маніпулятивна категорія, яку неможливо визначити чи ідентифікувати. Треті вважають, що під громадськістю слід розуміти авторитетних осіб, які орієнтуються в певній сфері державного управління.

Нині експертна громадськість — це формалізований і закритий клуб, який має монополію на внесення пропозицій чи критику тих чи інших ініціатив. Часто про це говорять як про таку собі «найгромадськіснішу» громадськість. Перед нею чиновники полюбляють звітувати, з нею радяться, після узгодження з нею призначають або звільняють із посад. Вона дуже динамічна й функціональна, бо зазвичай є обслуговуючим сервісом для управлінського апарату. Вона зручна для чиновників і не завжди відображає реальні загальносуспільні настрої.

Яка активність — таке й урахування

Як же виглядає таке «залучення»? Якщо на засіданні з розгляду якихось питань присутній активіст чи експерт будь-якої громадської організації, вважається, що представництво громадськості забезпечено, а отже, влада є відкритою для людей. Може, й так. Але чи не йдеться в такому разі про фасадну або номінальну громадськість?

Очевидно, інститути громадянського суспільства мають відмовитися від «клубної» практики, кланового характеру роботи та виробити нову якість продукування ідей.

Разом з тим державний апарат потребує свіжих пропозицій у сфері пуб­лічного управління. Якісні нормо­творчість і підготовка цією ж громадськістю альтернативних державним чи місцевим програмам проектів є великим дефіцитом або навіть рідкісним явищем. Яка активність — таке й урахування, кажуть скептики-службовці. Проте чи створили вони належні умови та механізми для такого врахування?

Доречно було б усе ж визначити такого суб’єкта, як «громадськість», і спробувати внести відповідні норми до законодавства. Або ж не використовувати це поняття в нормативних актах взагалі. Адже довільне розуміння того, хто ж така ця «громадськість», таки більше шкодить не тільки ефективності діяльності органів публічної влади, а й розвитку громадянського суспільства та реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами.

 

Закон і бізнес, №27 (1169) 05.07—11.07.2014  https://zib.com.ua/ua/print/91975-hto_taka_gromadskist_i_z_chim_ii_idyat.html 

Читайте також: