Інколи на великих нарадах доводиться бачити «мужів» різного масштабу: стомлені й виснажені погляди, зазвичай це погляди у безодню, погляди у нікуди, випромінюють нестримне бажання не отримати доручення чи прочухана на черговій такій нараді. Безмежність їхнього щастя, щоб їх не підняли і не запитали – майже як у школі… Інколи, беззмістовні та безглузді відповіді на прості управлінські запитання змушують задуматися; а за що взагалі держава платить їм зарплату?
Чим чиновники відрізняються між собою? У когось є кімнати відпочинку з диванами, з душовою кабіною і службовим автомобілем, а в когось цього немає. У багатьох із них або точніше у їхніх родичів є квартири, дачі, дорогі автомобілі тощо. А в когось їх немає… Хтось малює схеми, щоб статити мільйонером. А хтось навпаки – ламає їх. Їздити на дорогому BMW X5, купленому за кошти незрозумілого походження, плювати через вікно на бруківку – це модно і статусно. І в цьому вимірюється їхнє щастя.
Кажуть, що одними з найбільших випробувань є гроші та влада. Одержимість владою і грошима – це як клептоманія: постійна потреба щось вкрасти. Якщо гроші або влада не зіпсують людину, значить вона є справді сильною. Гроші й влада розбещують. Це – спокуси, хвороба, яка майже не виліковна. Одиниці здатні встояти, не захворіти. Не хворіють лише люди з імунітетом, здоровими цінностями і міцним стержнем. Але їх надовго не вистачає. Вони інколи видихаються… Безнадійних романтиків і камікадзе вистачає на довше. Медицина ще не винайшла вакцини від цієї смертельної хвороби. Це – ракова пухлина системи державного управління. Реанімація тут точно безсила. Лише – повне видалення (ампутування) усіх хворобливих елементів і шокова терапія здатні зберегти організм. І то частково. На видаленому місці має бути здорова матерія. А звідки її взяти? Здорової матерії не так і багато.
Пощастило тим, хто ніколи не отримував «планів», нікому не возив наверх валіз із хабарами, не брав жодних зобов’язань. Не потрібно боятися. Не все в житті купується і продається. Те, чим варто дорожити найбільше, це – свободою і цінностями. І нікому нічого не бути винним. А робити те, що потрібно, бути кожен день роботи на посаді, як останній. Завжди треба шукати нестандартні рішення, залишатися іншим – природним.
Бо люди чекають змін. А що заважає кожному на своєму місці змінювати? Змінювати нашу країну. Люди чекають на кіборгів державної служби… І чудо все ж станеться. Так далі не може бути. Бо сила таки в правді і справедливості.
Глобальний виклик чиновника – бути чи не бути моральним педерастом? Відповідь часто зводиться до уточнювального запитання: Якщо треба, то треба… От коли ця безхребетність і безпринциповість закінчиться? Коли службовці вб’ють у собі чиновника? Чиновника, в якого немає цінностей, немає позиції, немає бачення… Державі не потрібні такі можновладці.
Що робити? Шукати і формувати цю здорову матерію із потужним імунітетом і ціннісними категоріями. Варіант «пропало все» – неприпустимий. Просто час не лише говорити, а змінювати цю державу щодня. Вмієш – працюй, не вмієш – не заважай!
P.S. Мій перший допис у блозі, як і сам блог, не претендує на істину в кінцевій інстанції, не є офіційною позицією державного службовця, а радше спробою осмислити і вголос сказати про те, що думаю, що мене болить.
http://gazeta.lviv.ua/2016/09/14/ubij-u-sobi-chinovnika/